Учениця 1

Що таке Україна? За віконцем – калина,

Тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата, під тополями хата,

Під вербою криниця, золотиста пшениця,

Серед лугу лелека і діброва далека.

Учениця 2

На прадавній українській землі жили наші діди, прадіди, тут – коріння українського народу, яке сягає в сиву далечінь віків.

Ми – українці, а значить, маємо знати свою історію, розвивати культуру, традиції, любити свій народ.

Учениця 3

А любити свій народ – це значить любити мамину пісню, що вчила добра і ласки, пам’ятати батьківську хату, бабусину скриню, з трепетом брати у руки речі, які в ній є, і берегти, як реліквію.

Учениця 1

Дівчата, давайте поглянемо, що ж знаходиться в бабусиній скрині? (Підходять до скрині, відкривають її, дістають рушники).

Учениця 2

Рушник на стіні – давній звичай. Не було, здається, жодної оселі в Україні, котрої не прикрашали б рушниками. «Хата без рушників, - казали в народі,-що родина без дітей». Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а точніше – обличчям оселі. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок.

Учениця 3

Рушник – це оберіг, який завжди буде в наших привітних оселях як ознака великої любові і незрадливості та ніжної материнської пісні, яка кличе нас до рідної домівки.

Хліб-сіль на вишитому рушничкові – одвічні людські символи. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізує духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тих, хто виявив її. Цей звичай пройшов через віки і став доброю традицією в наш час.

Учениця 1

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним, гожим словом вшанувати.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні піде мова.

(вручають хліб)

Учениця 2

Без рушника ніде не обходилось, він завжди був під рукою, тому назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник. З давніх-давен у чарівну силу рушника вірили як у доброго чудодія, що вбереже від всякого лиха.

У чому ж полягає сила рушника?

А сила рушника – у візерунках, вишитих на ньому. Рушник можна читати, як читають книгу. Треба лише розумітися на орнаментах.

Які ж візерунки зустрічаються на рушниках? Давайте розкриємо їх секрети.

Учениця 3

Калина – це дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, тому і назву свою має від давньої назви Сонце – Коло. Ягідки калини червоні, то вони і стали символом крові та невмирущого роду, тому весільні рушники прикрашають могутніми гронами калини.

Учениця 1

Відомо, що з давніх-давен в Україні святили мак, обсипали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усього зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищену пам’ять роду.

Учениця 2

Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Тому виноград завжди в’ється на родинних рушниках.

Учениця 3

На рушнику розсідають поважні пави-птахи. Птахи – це символ людських душ.

На родинних рушниках, де вишито розлоге Дерево Життя з його філософським розумінням минулого, сучасного і майбутнього, птахів вишивали фантастичними. Вони переважно мають над собою Боже благословення – вінець чи вінок.

Учениця 1

З великою любов’ю наш народ ставився до ластівки – вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пари для створення сім’ї та зміцнення господарства.

Лебеді – символ вірності, адже відомо, що вони обирають собі пару назавжди.

Учениця 2

Шануйте, любі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди, що дали рідна мати,

Щоб легше в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте рушники!

Їх можна порівняти лише з піснею, витканою чи вишитою нитками на полотні.

Пісня про рушник

Учениця 3

Погляньте, окрім рушників у бабусиній скрині є вишиті сорочки.

Учениця 1

Біла вишита сорочка – це давня традиція, повна глибокого змісту. Це символ краси і чистоти, майстерності, естетичного смаку і святковості. Здавна сорочці приписувалася чарівна сила, з нею пов’язана низка повір’їв, звичаїв, обрядів. Сорочка найближча до тіла, тому її шили, вишивали, носили так, щоб не порушувати давніх звичаїв.

Учениця 2

Мати вишила мені

Квітами сорочку.

Квіти гарні, весняні:

- На, одягай, дочко.

В нитці – сонце золоте,

Пелюстки багряні,

Ласка мамина цвіте

В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся,

Підійду і обніму

Я свою матусю.

Учениця 3

Серед простих людей одвічно жив потяг до красивого, привабливого, естетичного. Серед народного рукодільництва одне з важливих місць займало вишивання жіночих і чоловічих сорочок.

Дуже часто першу вишиту сорочку син одержував із рук матері. Особливого значення набував такий подарунок перед розлукою: вишита маминими руками сорочка повинна була оберігати сина в далеких дорогах, нагадувати про рідний дім, про матір. «Дарувати на щастя» - так звичайно говорили в народі. Дорогою була і сорочка, вишита коханою.

Учениця 1

Є така легенда. Під час чергового нападу турків на українські землі у пониззях річок Серет і Збруч полягло все чоловіче населення. Приречені на довічне дівування дівчата, оплакуючи своїх наречених, постановили протягом семи поколінь носити за ними жалобу. Тому навіть шлюб брали у сорочках, вишитих чорним.

Пісня про сорочку

Заключне слово

Щастя вам, долі бажаємо,

Віку довгого, життя красивого,

Любові міцної, щастя родинного.