1 дівчина. - Ой, гарно як у бабусі, добре що не поваляли стару мазанку. Як тітка

Ніна хотіла.

2 дівчина. - Так, так. День спекотний, а тут не жарко, босоніж можна походити по споришу. Бабуся його називала найкращим килимом на світі.

3 дівчина. - А де ви ще так близько лелек побачите. Уявляєте скільки років вони сюди прилітають. Не забувають дорогу, дітям своїм показують. А бабуня згадувала як по війні прилетіли чорногузи до села. А дерев нема, хат нема, тільки комени з печей стирчать. Кружляють птахи над селом, кричать, а всі жінки як заголосять: - Бідні наші лелеченьки, ой ніде ж вам сістоньки, куди ж ви тепер наше щастя принесете? Ой скільки ж можна без щастя жити? Давайте баби швидше будуватися.

  Грає музика. Голос із-за куліс.

Хлопець. - А куди ти, бодай була б здохла. Куди ти нечиста сило?

4 дівчина. - О, та це ж наш Андрій. Корову з череди завертає.

Виходить хлопець. Сідає на пеньок.

Хлопець. - Хух! (витирає лоба рукавом)

4 дівчина. - Андрію! І коли ти облишиш її проклинати? Молоко ж перший свіже п’єш.

Хлопець. - Та не слухає, бісова душа. Ото гукнеш, розуміє що винувата.

1 дівчина. - Бабуся б тобі не подарувала такого. Вона так любила нашу красуню. Вона її погладе, ніжні слова прошепоче, прямо на вухо. Прямо на вулиці перехресте. Ото й молока було наче з чистої криниці.

Хлопець. - Та отож, тільки й бабусю слухала. А коли до нас перейшла доїтися стала гірше.

2 дівчина. - Так, без бабуні багато чого змінилося. А ну пригадайте, які ласощі ми мали раніше.

3 дівчина. - Калачики.

1 дівчина. - Пасльон.

Хлопець. - Вишневий квас.

2 дівчина. - Груші велички.

4 дівчина. - Яблука.

3 дівчина. - Мак.

Хлопець.  - Смажене насіння.

2 дівчина. - Отож, а тепер. Одного вже не має, іншого мати не дозволяє, третє не родить.

3 дівчина. - Бабуня талант мала. В неї  все росло. Гарбузиння на стріхи лізло, соняшники, як колосок. Ягід так багато було, кущі такі густі, що й їжаки жили, гадюки кажуть водилися.

4 дівчина. - А як гарно город цвів. Огірки, гарбузи, хрін, квасоля, мак, картопля.

1 дівчина. - А квітів скільки, в вечері завжди пахло матіолою, нічною фіалкою.

2 дівчина. - А як бабуня в травах кохалася. І деревій в неї ріс, і череда, ціла аптека.

Хлопець. - А я найбільше любив коли кури сокоріли. Гуси з індиками гелготали.

3 дівчина. - А пам’ятаєте, як собаки з котами дружили.

Хлопець. - Їх з дідусем і тепер у селі згадують. Бабуся вміла словом і травою допомогти. А дідусь, не було такого діла до якого у нього руки не лежали. Він і бондарем був, справні діжечки робив, і з дерева – скільки його возів і досі по селу їздять, а пасічник на весь район.

4 дівчина. - А коли після війни хати соломою крили, - казав дідусь, той тоді він був кращий. Як це називається (задумується).  Забула.

Хлопець. - Критником. Ще кликали коли хату соломою крили, чи він стріху гарно виклав.

1 дівчина. - Так стріха, то найголовніше казав він. Дощ стіни омиває, під хату нічого не сховаєш.

2 дівчина. - Бабуня казала: драна стріха, мазати стіни не хочеться, мазати не хочеться – світ не милий, світ не милий – одягатися гарно не хочеться, а коли вже бабі одягатися гарно не хочеться – то й жити не треба.

3 дівчина. - Вона ще й так примовляла: хата мазана – гарно одягнутися хочеться, гарно одягнешся – співати хочеш, заспіваєш – жити далі будеш.

2 дівчина. - Якби ж  не лиха біда.

Звучить скорботна пісня. Виходить хлопець. Під музику розповідає.

1933 рік. Зрозуміла баба Наталка, що то її кличе смерть. Господи, не забирай мою душечку, дай дожити до ранку. В мене ж долівка не метена, в мене ж хата не мазана, та мені ж соромно буде в труні в отакій хаті лежати. Звелася баба Наталка, розвела глину і крейду, і заходилася біля хати. Побілить вона старанно стіни, обведе червоною охрою присьбу, помаже долівку. А потім запалить у печі, скупається, і нарядившись у нову сорочку ляже в постіль. І лежатиме баба Наталка упокоєна, затихла навіки, посеред святковому прибраній хаті, що сяятиме під ласкавим сонцем великоднею писанкою.

Пісня «Свіча»

Хлопець. - Так, романтиками і оптимістами були на ші старенькі. А ви подумайте, чи хотіли б жити в мазанці такій постійно? Ні води у хаті , ні світла, ні ліжок кожному окремо. Швидко плинув час. Перелази, рута-м’ята, мальви…

3 дівчина. - Так. Час пройшов і селянські оселі, вони поширшали і побілішали.

4 дівчина. - Та чи стало від цього українське село краще?

3 дівчина. - Чи має воно красу і затишок?

1 дівчина. - Чи скрізь сади виглядають на вулицю? А верби схиляються над водою?

2 дівчина. - І калина пишається коло колодязя?

4 дівчина. - Ой, хатонько-голубонько, нам жаль розлучатися з тобою, в тобі так гарно.

Пахло давниною. (Всі разом)